Cпогади про мого батька.

Мій батько, Скульський Анатолій Максимович, вже як два роки пішов з життя. Для мене це велика втрата.Це була єдина рідна людина в моєму житті. Мати я втратила, коли була ще дуже маленькою, і всі турботи лягли на плечі мого батька. Він оточив мене турботою і ніжністю, щоб я не відчувала втрати матері. Коли я трохи підросла, він зі мною займався, вчив слухати вітер, дзюрчання води, шепіт дерев, і при цьому говорив: “Уважно слухай і ти зрозумієш про що вони з тобою розмовляють, адже ти народжена в Спасі та Спас в тобі.” Тоді я не розуміла чому він так говорить про Спас.І відповіла йому: “Я і так все розумію і знаю що вони мені кажуть”. Батько тільки посміхнувся.
Разом з батьком ми дуже багато подорожували. І завжди перед новим туристичним походом він мені говорив: “Збирайся Настя поїдемо по місцях сили набиратися сили”, мене це завжди веселило.   Пройшли роки ,я подорослішала і багато чому навчилась.
Ось  два роки як  немає мого батька.А я, його донька- Скульська Анастасія Анатоліївна , витираючи сльози рухаюсь вперед по батьківським стопам, несу Спас і розвиваю розпочату батьковим родом справу.
Знову і знову прокручую в своїй пам’яті його обличчя, очі, і дуже рідкісну усмішку. Пригадую його вічно буркотливого, і в той же час спокійного. Погляд у  нього був суворий і пронизливий, але в той же час дуже добрий. Ми вечорами постійно вели розмови  і теми для бесід у нас були завжди різні.

Мій батько завжди був завзятим мандрівником, і це передалося мені. Коли ми подорожували, я вчилася слухати дерева, як біжить сік по дереву,про що шелестять листя . Коли ми виходили гуляти в ліс, я була зовсім маленькою і мені подобалося там гратись. Ми підіймались на гори, і тато вчив мене бачити енергетику гір. Потім малювали своєю уявою та енергетикою на хмарах і розглядали природні малюнки скель. Для мене це було так природньо, що не виникало ніякого дискомфорту, або питання «Навіщо?»

Мій прадід, мій дід, мій батько вони жили в Спасі. І тепер в Спасі живу я ,так як вчив мене татусь. Так як у мого батька народилася донька ,а Спас передається по чоловічій тільки лінії, то всі таємні знання передалися мені.
Що подобалося і захоплювало мене в моєму батькові, так це незламність духу і стійкість до всіх негараздів. Як він завжди говорив, неприємності – це поставлені життям завдання, які ти повинен вирішити. І йти далі.Ось і я кожного дня втілюю його заповідь в своєму житті.
Часто  згадую групові заняття з моїм батьком. Я допомагала йому, вела групи по Спасу більше 3-х років. Перший виступ був для мене занадто хвилюючим, а найбільше, як я розумію зараз , хвилювався за мене він.Пам’ятаю перших моїх учнів,які з подивом дивилися на мене.Що я така тендітна дівчинка і маю таку силу. Здається я пам’ятаю все, як ніби це було ще вчора.Продовжуючи справу батька на кожному занятті зі Спасу відчуваю його присутність. Виникає таке відчуття, що це не я, а він веде заняття. Перед смертю він мені сказав: “Анастасія ти моя спадкоємиця, я все передав тобі, бережи знання Спасу, продовжуй мою справу,а я завжди буду поруч з тобою”.

(Анастасія Скульська)


Залишити відповідь